Климент Васильевич Квитка
Климент Васильевич Квитка - муж Леси Украинки, известный собиратель и исследователь национального украинского фольклора. Начал свою исследовательскую деятельность в 1899 году, когда гостил у священника Леонида Загоровского в селе Пенязевичи Радомысльского уезда (сейчас - село Украинка Малинского района).
Климент Квітка на Радомишльщині
У ряду дослідників фольклору та етнографії нашого краю чільне місце посідає ім'я Климента Васильовича Квітки – друга і чоловіка геніальної Лесі Українки.
Народився К.В.Квітка 4 лютого 1880 р. на Полтавщині в родині малоземельного козака. У п'ятирічному віці він потрапив на виховання до родини київського службовця О.Карпова, завдяки чому здобув чудову освіту. У Києві із золотою медаллю юнак закінчив гімназію, затим навчався у Київському училищі музичного товариства і на юридичному факультеті Київського університету св. Володимира.
Фольклористикою К.Квітка захопився ще в гімназії, ознайомившись із працями М.Лисенка про народну пісню. У 1898 р., вже будучи студентом університету, він особисто познайомився із славетним композитором. Того ж року на одному з університетських вечорів відбулося знайомство юнака із Лесею Українкою, котра згодом у 1907 р. стала його дружиною.
У 1899 році під час канікул Квітка гостював у священика Леоніда Загоровського в с.Пенязевичі Радомисльського повіту (тепер с.Українка Малинського району). Тут від селян він записує десятки пісень. Якраз була «співоча пора на селі» – надходила Петрівка, а там і Купала. Особливо багато цікавих пісень молодий студент записав від сімдесятилітнього селянина Максима Микитенка. Так було покладено початок багаторічній фольклористичній діяльності вченого.
Після закінчення університету Квітка отримав призначення в Грузію, де працював на різних посадах. Але восени 1905 р. (за сприяння Лесиного батька П.Л.Косача) Квітка повертається в Україну і одержує місце в Київському окружному суді. Через рік його відряджають у розпорядження голови мирових суддів Радомисльського округу. Так він вдруге, тепер за службових обставин, потрапляє до благодатного фольклорного краю. У селах Лутівка, Веприн, Болячів, Русанівка, Вишевичі, Городище він робить записи все нових і нових пісень. Всього Климент Васильович записав у Радомисльському повіті 111 мелодій.
У подальшому, вже під час роботи в Академії наук України на чолі Кабінету музичної етнографії, фольклорні експедиції вченого ще не раз проходили через Полісся. Не поривав К.Квітка зв'язків з дорогим його серцю краєм і коли у 1930-х рр. переїхав до Москви, де став професором консерваторії, організувавши Кабінет народної музики. Одна з останніх наукових праць К.В.Квітки «Музично-фольклористична спадщина Лесі Українки» побудована на пісенному матеріалі нашого краю.
Микола КОСТРИЦЯ,
президент науково-краєзнавчого
Товариства дослідників Волині.
«Зоря Полісся», 16 лютого 1999 р.
Теперь к словам самого Климента Квитки:
В 1897-1900 годах я три раза выезжал в село Пенязевичи, ныне Малинского района Житомирской области, и каждый раз проводил там приблизительно месяц. (стр. 30)
Количественный результат моих поездок в Пенязевичи в 1989-1899 годах был таков: 98 песен восточной части нынешней житомирской области и одна – западной части. (стр. 112)
В 1907 году, находясь короткое время в городе Радомышле Житомирской области, я успел записать там лишь 5 песен от двух молодых девушек-крестьянок, уборщиц гостиницы, в которой я остановился. Не имея времени расспрашивать их о музыкальном быте их родных сел, я просто предложил им спеть любые песни из усвоенных ими на родине… (стр. 125)
Цитируется по: Квитка К.В. «Украiнськi народнi мелодii. Частина 2. Коментар», Киев, ПолиграфКонсалтинг, 2005